среда, 5 декабря 2012 г.

Моє перше інтерв'ю. Розмова з Микитою Каданом.

Мистецтво спалює гроші, а не заробляє. 
Микита Кадан – про стан мистецтва в Україні.
          _____________________________________________________________________
Зустріч призначена в старому дореволюційному особняку*, який знаходиться в процесі реконструкції. В будівлі на даний час проходить виставка сучасного українського художника Микити Кадана, номінанта на отримання премії Future Generation Art Prize у 2012 році, яка складає $ 100 000. Герой інтерв’ю, прийшовши, одразу каже – запитуйте, налаштований на серйозну і щиру розмову.
         _______________________________________________________________________
         Фото, на жаль - не моє.
-Микита, ви яскравий представник сучасного мистецтва. У попередніх своїх інтерв’ю казали, що традиційні осінні пейзажі - для Андріївського узвозу.  Розкажіть, як прийшли до того, що використовуєте альтернативу, а не визначені стандарти? 
-Художні школи, академії, інститути вчать виготовляти “красу” за певними правилами. Молодому художнику швидко дають зрозуміти «что такое хорошо, а что такое плохо». Така художня освіта в пострадянських країнах є практично безальтернативною, вона надає лише традиційні уміння. Тому будь-які інноваційні кроки здавались мені рятівними й потрібні були час та зусилля щоб подолати власну дезорієнтацію в таких обставинах.  Однак я не вважаю, що я марно витратив час. Я освоїв певний досвід, який так чи інакше використовую. Мені є від чого відштовхуватись. Так чи інакше, мені завжди було цікавіше руйнувати декорації, ніж їх створювати.
-Розкажіть, як від картин ви перейшли до створення інсталяцій? 
- Картина чи інсталяція – вибір для мене не є першочерговим. Тут важливо, які засоби у тебе є і як ти ними розпоряджаєшся. І мені цікава робота з серйозним ресурсом, виробництвом великих об'єктів. Тут залучається праця багатьох людей, виробництво не обмежується лише моїми традиційно-художніми вміннями. Значна частина моїх інсталяційних робіт - індивідуальних та у складі групи Р.Е.П.  - була зроблена за межами України.
-А чому саме за межами України? Що спричинило такі обставини?
-В Україні система інституцій мистецтва дуже слабо розвинена в порівнянні із західними країнами. Художня Інституція просто пропонує художнику - принеси з майстерні, роботу ми повісимо на стіну, якщо вдасться -  продамо. Виникає така ситуація, що виставка перетворюється у вітрину продажу ремісничих виробів. Причому це, у прихованій формі, стосується й інституцій, що декларують себе некомерційними. Мені все таки ближче і цікавіше, ситуація, коли мистецтво скоріше спалює гроші, ніж їх заробляє.
- Чи важливо для вас бути фінансово успішним художником, отримувати прибутки від власних робіт?
- З одного боку, я живу завдяки роботі лише у сфері мистецтва, інших заробітків в мене немає. З іншого - я хочу робити те, що важливе саме для мене, і не змінювати свою практику заради більшої комерційної успішності.  
-Чи зацікавлені ви робити виставки в Україні?-Справа в тому, що зазвичай ініціатива йде від музею або галереї: «Ми б хотіли показати ту чи іншу вашу роботу, або ж можливо запропонувати створити нову у нашому просторі». А виробничних можливостей для моєї роботи поза Україною більше. Але є й самоорганізовані проекти, наприклад група кураторська Худрада***, де ініціатива повністю йде від художників, вона досить малобюджетна. Але саме такі виставки для нас є свого роду лабораторією, де відпрацьовуються якісь ходи, стратегії, способи формування колективного висловлювання. Тут грає роль саме наша ініціатива. Але так ми можемо зробити одну-дві виставки на рік. Коли є інституційна підтримка - значно більше.
-Чи всі роботи, які ви робите,  показуєте людям? Або може є такі, на яких просто тренеруетесь, вдосконалюєтесь? 
- В мене не та сфера діяльності, у якій важливо щодня на самоті грати гамми або ходити на етюди. Моя діяльність – розвідка боєм й публічні експерименти на собі. Все назовні. 
-Чи мають можливість художники, які схильні малювати в традиційних стилях, прославитися і їздити за кордон на виставки, якщо у них немає достатнього фінансування?
-Звісно мають. Більшості людей куди більше подобаються інтер'єрні картини, ніж мистецтво, що є великим, незручним й візуально травматичним, таке що не надає звичних форм візуальної насолоди. (посміхається) 
-На яке саме  мистецтво в Україні сьогодні найбільший попит?
-На салон. Від салону псевдоакадемічного, до такого, що імітує зовнішні форми модерністичного та сучасного мистецтва. Що до сучасного критичного мистецтва - це гіркі ліки.  Воно має підтримуватися публічними інституціями, орієнтованими на експерименти та інновації. Ц інституції репрезентують суспільне замовлення, певні суспільні потреби. В Україні ці потреби неартикульовані й публічних інституцій такого типу немає.  Комерційно-орієнтоване салонне мистецтво має свої канали показу, розповсюдження, продажів і є свої ресурси. А є ще замовники, які потребують мистецтва певного конкретного типу - в першу чергу Церква. Ті гроші, які витрачає Пінчук-центр, а разом з ним усі приватні та державні інституції України  це дуже мало в порівнянні, наприклад, з грошима в сфері церковного мистецтва . Розписи храмів - це серйозно, там солідні пацани вирішують, це ринок.  
-Ви коли створюєте свої роботи, ви один на один зі своїми думками чи у супроводі музики?
-Я не слухаю музику під час роботи, коли працюю сам. Мене це відволікає.  Інша спарава, що частина моїх робіт зроблена в груповий взаємодії, і тут з'являються інші завдання - коли умовою творчості є комунікація. 
         _________________________________________________________________________

Микита Кадан: народився у 1982 році у Києві художник; автор інсталяцій, об'єктів, настінних розписів, графічних і живописних робіт; член художньої групи Р.Е.П. і кураторського колективу Худрада. Учасник  численних виставок в Україні та за її межами. З третього листопада 2012 по шосте січня 2013 року в PinchukArtCentreбуде проходить виставка. Ім'я володаря Головної премії, буде визначено і оголошено у Києві 7 грудня 2012 року по рішенню шановного міжнародного журі.
*стіни будинку зведені у 1894 році на вулиці Павлівській.
** Р.Е.П. (Революційний експериментальний простір)*** Худрада - кураторська група, дискусійний клуб, експериментальний майданчик взаємодії. Заснована в 2008 році. У складі Худради архітектори, політичні активісти, перекладачі, дизайнери, публіцисти та художники. В даний час налічує близько 15 чоловік.
         ___________________________________________________________________________
Викрадення Європи. 2004 р. Папір, авторська техніка. 43х61,5 см.   Роботу було представлено на аукціоні Графіка 01/10/2011

Комментариев нет:

Отправить комментарий